Официальный сайт группы «Хамерман Знищує Віруси»

/ „Слина” – вибух постмодерну...

Хамерман Знищує Віруси

„Слина” – вибух постмодерну...

21 вересня в файному місті Тернополі відбулася презентація контр-культурного молодіжного самвидаву „Слина”. Музичне підкріплення акція мала з боку сумського кіберпанківського проекту „Хаммерман знищує віруси”, тернопільського гурту „Неймлес” та львівської ді-джейської формації „Метрополія”.

У багатих свої примхи... І в бідних прибамбасів вистачає. Журнал „Слина” („журнал” дієве лише на провінційних теренах, оскільки кольорова поліграфія за власні гроші редакції без спонсорів – річ, якнайменше, надокучлива) – видання, що друкує тих, кого ніхто в Тернополі не друкує, здебільшого музичного спрямування, виходить в чорно-білому захалявно-шевченківському А-5-форматі на 32-36 сторінках; спосіб друкування – різограф, доповнення тиражу – ксерокс; наклад не більше 200 екземплярів; звичний спосіб розповсюдження – прочитав сам – ознайом родича, хто викинув, той вибуває. Простіше кажучи – бідося чорна...

Але разом з тим у маргіналів від контр-культури свій гонор - на вечірці „Вибухає Слина”, про яку мова, вони нагороджували номінантів – пластиковими пляшками з-під „Кока-коли” із запаяними в їх горловину ДІРЯВИМИ НАПЕРСТКАМИ З ЧИСТОГО СРІБЛА високої проби (у народі „бульбулятор”). Причім, особливо такі речі не афішувалися, - мені нагороду зблизька показав один з нагороджених, що по-люмпенській своїй природі закладав приза до „Ломбарда”.

Та й самі номінації якісь провокативні. У номінації „Співчка, від якої котиться Слина” перемогла вокалістка тернопільського гурту „Ті, що падають вгору” Ольга Федишин, а сам гурт навіть не запросили поспівати (мовляв, на фіга?..). Зате гурт „Неймлес”, який взяв приза „Гурт, від якого хочеться плюватись” безтурботно отримав „бульбулятор” і відкрив вечірку. А журналісти навперебій допитувались: „Як ви ставитесь?.. Хіба це нормально?.. А кому ето нужно?..”, а врешті-решт: „А хто ви такі? А шо вам треба?..”

І такі випадки знущань над бувалими в бувальцях тернопільською публікою непоодинокі: купа афіш, що рекламували акцію були розклеєні в Тернополі так, що частина з них була без купюр, а частина з вирізаною з плакату фотографією, де зображені гурт „Хаммерман знищує віруси” у сексуально-дезорієнтованій позі. Через що, можливо, багато з відвідувачів (особливо журналістів) вечірки прийшли не слухати музику, а дивитись на педерастів (в словнику слово є)...

Зрештою, про „Хаммерманів” окрема мова...

Я зустрічав їх на вокзалі. Зовні цивільні хлопці, приїхали з дружинами та подругами, що мене, як обсервера дійства, заспокоїло. Вони здалися мені у громадянському житті заповільними навіть для тернопільських темпів життя, не кажучи вже про столичні. А коли дізнався, що останній раз хлопці виступали з концертом аж у травні, то нарешті почав вірити у концепцію „Вибуху Слини”, де усі, хоч-не-хоч, воюють із шоу-біднесом - і публіка, і організатори, і артисти...

Хлопці взагалі дуже інтелігенті: Володя – вчитель-філолог (співає тексти, які навряд чи ратифікує Міністерство освіти), Альберт – лікар (підспівує оперним жіночим сопрано, творить усю музику), Паша – директор якоїсь держслужби по оббиранню представників середнього та дрібного бізнесу (клавіша). Вони розказують, шо „живуть у Сумах лише осередками, тобто Суми люмпенізовані настільки, що жити в ньому можна повністю абстрагуючись”. Тому краса Тернополя з його виставками-продажами на кожному кроці кітчевих слоників, свинок-сільничок та клонованих ван-Гогівських соняшників їх надихнула на усвідомлення власної необхідності.

Я, знаєте, не дуже сильний у сучасних мистецьких течіях і патоках, але „Хаммермани” чітко дали зрозуміти, що, виявляється, те що робить тернопільська „Слина” є цілком оригінальне трактування пост-модерну, коли їдкої іронії та сарказму, міфологизації, провокації більш, ніж вистачає, зате жодним чином не присутній гумор, а хто засміявся, той заплатить (тепер чи пізніше).

Коли ж вони почали виступати, „то сурми не грали”. Люди спочатку їх просто не зрозуміли. Мовляв, хто такі, шо треба, а де задоволення, за яке ми забашляли по долару? А десь з третьої пісні почали усвідомлювати, шо задоволення варте саме долара, а з восьмої пісні усі хором скандували приспіви, а в кінці кричали „Біс!”, а „ХЗВ”, як скромні люди, і зробили. Особисто мене здивувало, шо „Хаммерманів” такий перебіг подій не вразив. Хлопці виступали з початку до закінчення емоційно стримано, продумано, еротично і театрально. Для Зхаідної України це справді новина, коли музикант не переймається переживаннями публіки, а робить свою справу професійно „відморожено”. Але й про постмодерн у нас пишуть по-іншому, лише як про літературний напрямок.

Думаю, шо якась частка людиноненависництва у тому всьому дійстві була. Зрештою, „Неймлес” виконав пісню „Мізантроп. Я ненавиджу людей”; „Метрополія” приїхала на дві години пізніше початку концерту і крутила музику, яка подобалася лише самій „Метрополії”; „Слина” обдаровувала людей теж лише за собою визначеними критеріями; „Хаммермани” взагалі не звертали на кого-небудь увагу... Залишається лише запитання.: як отримала задоволення публіка?.. А таки отримала, і, повірте, ніякого халявного пива! Я ж бачив...

Сергій ФроLove,
м.Тернопіль

© 2007 – 2009 Хамерман Знищує Віруси
Login Password